Захаращена територія в занедбаній промзоні в місті Дрогобич нарешті отримала нового власника. Ним виявилося підприємство, яке вже декілька років орендувало старі будівлі і чекало на шанс привести територію до ладу. Таким щасливим шансом став прозорий аукціон з приватизації майна.
Аукціон із продажу групи інвентарних об’єктів, розташованих по вулиці Стрийській 258-Б у місті Дрогобич, що на Львівщині, відбувся у вересні 2020 року. До складу об’єкту входять 8 занедбаних складів, мехмайстерня, контора-лабораторія, пожежне депо, робоча вежа, автомобільна вага і навіть баня. А також ще ряд інших об’єктів, від яких, здебільшого, до сьогодні залишилися тільки назви.
До приватизації балансоутримувачем усього цього “скарбу” було Державне підприємство “Стрийський комбінат хлібопродуктів №1”. За результатами аукціону новим власником майна стало товариство з обмеженою відповідальністю “Дівесбуд”, яке сплатило до бюджету понад півмільйона гривень.
Попри те, що законом переможцю аукціону надається місяць на підписання угоди, а потім – ще місяць на оплату, нові власники вже на десятий день підписали угоду, а невдовзі і повністю розрахувалися з державою за покупку.
Про плани підприємства щодо придбаного активу нам розповідає його директор, Наталя Флюнт.
– Пані Наталю, яким видом діяльності займається очолюване вами підприємство?
– У нас досить різнопланова діяльність. Ми виготовляємо шлакоблоки, фундаментні блоки, займаємося перевезеннями та роздрібною торгівлею щебеню, піску, інертних матеріалів.
– Відверто кажучи, ви придбали доволі занедбані об’єкти…
– Так, вони дійсно ніякі, їх треба демонтувати, розбирати, перебудовувати. Фактично, це руїни, які у такому вигляді, як вони є, точно нікому не потрібні. Щобільше, сама територія знаходиться в промисловій зоні міста, біля залізничного переїзду, де не може бути житлової забудови, до того вона ще й періодично підтоплюється. Тож навіть сама ділянка не може бути дуже цікавою.
– І все ж, ви придбали цей актив, сплативши до бюджету понад півмільйона гривень. Якими планами ви керувались, приймаючи рішення про придбання?
– Я там на час проведення аукціону орендувала частину приміщень як фізична особа. Якщо бути точнішим – це 3 склади і будівля вагової. Договір оренди чинний до 25 грудня 2020 року. Там у нас розміщено виробництво і зберігаються вся техніка та товар.
Ми хотіли б усе це довести до ладу і зробити там гарне місце провадження бізнесу. Плануємо розмістити там виробничі потужності, до роботи на яких буде залучено багато людей. Поки це майно не було нашим, нереально було щось з ним робити, бо було багато перевіряльників та начальників, які просто не давали працювати. Тепер же, коли усе це вже у приватній власності, ми будемо будувати нові приміщення, де б могли розміститись і офіси, і склади, і бокси для транспорту, і наше виробництво. Також у планах розвинути тут деревообробку, можливо, навіть сервіс TIR зробимо.
Хочемо зробити так, щоб воно приносило користь державі, людям; щоб були створені робочі місця; щоб можна було працювати і щоб місто податки отримувало. Але усі роботи з реконструкції можна буде розпочати тільки після Нового року, бо в зиму заходити не варто з будівельними роботами.
– Скільки часу ви орендували ці приміщення?
– Понад п’ять років. Майже шість.
– І як дорого вам обходилася оренда щомісяця?
– Дуже дорого, як для такого місця провадження діяльності: 28-30 тисяч гривень в місяць, залежно від місяця. Та ще й плюс до того – за умов, що склалися, не тільки не було можливості щось покращувати, складно було працювати.
– Тобто, ви плануєте демонтувати усе і будувати заново?
– Так, адже це будівлі 1936 року. Там немає фундаментів, немає нормальних дахів. Важко уявити, але у більшості там навіть немає суцільної цегляної кладки. Поміж цеглою там – пустоти. Якщо почати розбирати – вони просто посипляться.
– За вашими оцінками: скільки потрібно буде вкласти коштів, щоб зробити усе так, як ви плануєте?
– Зараз важко щось прогнозувати, бо не зрозуміло, якою буде інфляція, якими будуть ціни. Але однозначно, це мільйони і мільйони… Та будемо робити все поетапно. Будемо брати кредити і робити, бо по-іншому не можна.
Ми хотіли б усе це довести до ладу. Плануємо розмістити там виробничі потужності, до роботи на яких буде залучено багато людей. Поки це майно не було нашим, нереально було щось з ним робити, бо було багато перевіряльників та начальників, які просто не давали працювати
Думаю, потрібно буде вкласти навіть більше, якби це було на новому місці, яке повністю не забудоване. Мало того, що потрібно робити демонтаж усіх приміщень, треба проводити ще й дренаж. Бо особливість цього місця така, що лиш тільки трохи більше впаде дощу – і вже все затоплено. Треба туди заводити усі комунікації. Там нема ні води, ні газу. Одне світло є, яке я провела, бо як прийшла туди орендарем, навіть і електрики там не було. Опісля територію треба розчищати, бо позаростала частково хащами.
Але оскільки ми вже там ведемо тривалий час діяльність, то не було нам куди з тою технікою подітися. Простіше було прийняти рішення придбати цей об’єкт, раз вже його виставили на приватизаційний аукціон.
У нас одинадцять одиниць техніки. Це і фури, і трактори, і КамАзи. Їх десь потрібно зберігати. До того ж, як я вже казала, ми торгуємо інертними матеріалами, то ж одночасно маємо в наявності по 100-200 кубічних метрів кожного матеріалу. Зазвичай, це разом більше як 1000 кубів усього. Де нам з цим подітися? То ж зрозуміло, що нас цікавило саме місце, а не ці руїни, які вже неможливо врятувати.
– Як ви оцінюєте в часі це будівництво?
– За сприятливих обставин – це 3-4 роки.
– Скільки у вас зараз працює працівників?
– Поки чотири. Але вже розпочали набір персоналу, бо вже маємо таку можливість. Набираємо механіків, працівників-підсобників, водіїв. Виробничий процес пожвавлюється.
– Це результат того, що ви самостійно вже розпоряджаєтесь цим майном?
– Так, звичайно. Раніше воно стояло, руйнувалося, а ми нічого не могли зробити. Був час, що туди повадилися наркозалежні, бо ворота розвалені, брами розламані, немає нормальної огорожі. Я переживала, що, оскільки в будівлі, де вони зазвичай збиралися, пошкоджене перекриття, то в якийсь момент може впасти гнила кроква і причавити когось. Тому просила дозволу розібрати цю похилену споруду. Та сторожі балансоутримувача відповідали мені на те, що я хочу щось вкрасти таким чином. Тож ті гнилі крокви мали бути там, де є – для галочки, очевидно. У такому вигляді, як воно було, усіх все влаштовувало. Для них це було нормально.
Але зараз я вже знаю, що ніхто нас не буде гнати звідтіля, не буде у нас красти. Тепер це вже все наше, приватне.
