Існує міф про те, що приватизація доступна лише великим компаніям з мільйонними оборотами. Історія двох підприємців з Черкас доводить, що приватизація – це чудова можливість не тільки розпочати та розвивати невеликий бізнес. А ще й знайти надійного бізнес-партнера.
У листопаді 2013 року підприємець Микола Форинний приватизував двоповерхову будівлю майстерні з підвалом, площею 996 кв.м разом із земельною ділянкою у 0,09 га на проспекті Хіміків, 57/2 у місті Черкаси. На той час підприємець займався металообробкою в орендованому приміщенні. Він швидко переконався, що оренда – це чималі та часто не прогнозовані видатки. Орендна плата може збільшуватись спонтанно, підприємця іноді просто ставлять перед фактом. А використання громіздкого обладнання позбавляє його мобільності, тому переїзд перетворюється на справжню проблему.
Тож коли пан Микола дізнався про можливість приватизувати чималеньке приміщення зі зручним заїздом, де можна розмістити обладнання, а надалі – й офіс, то одразу ж подався на аукціон.
Проте він не розраховував, що велике приміщення потребує великої уваги. Виявилося, що дах придбаної будівлі потребує невідкладного капітального ремонту, а отже і значних видатків. Втрачати власне місце не хотілося, тож підприємець звернувся до Регіонального відділення по Черкаській області з листом. В ньому він пояснював свій складний фінансовий стан, неможливість утримувати та використовувати двоповерхову будівлю самостійно та просив дозволу продати частину компаньйону.
Регіональне відділення погодило пану Миколі цей продаж, і у вересні 2015 року його офіційним бізнес-партнером став Владислав Канцер, який на той час ще працював водієм і тільки мріяв про власний бізнес.
З цього часу справи пішли краще. Приміщення поступово набуло оновленого вигляду, а у партнерів з’явився ще один, вже спільний бізнес. Про історію цієї приватизації та неочікуваного партнерства розповідає один зі співвласників активу – Владислав Канцер.
– Пане Владиславе, ви стали співвласником приватизованої будівлі вже на етапі її реновації. Розкажіть про цей непростий початок.
– Так, роботи було дійсно чимало, бо будівля виявилася у досить занедбаному стані. Розпочали з найбільш нагального: з капітального ремонту даху. Без цього усе решта не мало б змісту. Саме на реконструкцію даху було витрачено найбільше коштів. Потім вже провели роботи з відновлення фасаду. І тільки після цього взялися за ремонт всередині. Відремонтували приміщення, де розміщено обладнання, облаштували офіс.
– Скільки коштів було витрачено загалом на реконструкцію?
– Зараз складно сказати достеменно, бо ми були у ситуації, коли не було багато вільних коштів. Визначали пріоритет, заробляли і вкладали, скільки могли, на кожному етапі. Загалом сума вкладених коштів приблизно дорівнює сумі, за яку ми це приміщення придбали.
– Яке обладнання встановлене у майстернях? Які роботи з металообробки ви проводите?
– Маємо токарні станки, фрезерний станок. Різноманітні деталі можемо зробити, як стандартні, так і складної конфігурації.
– Маєте постійних користувачів своїх послуг?
– В основному ми працюємо для себе, бо займаємося перевезеннями.
– А яким видом перевезень займаєтеся?
– Внутрішніми вантажними.
– Скільки автомобілів у вашому парку?
– Поки що ми не маємо власних вантажівок. Ми укладаємо угоди з власниками автомобілів на предмет виконання ними перевезень, а також беремо автомобілі в оренду. Але плануємо розширюватися.
Завдяки приватизації мій партнер може і надалі займатися своєю улюбленою справою. А я рухаюся від водія до співвласника логістичного бізнесу
Вже у вересні 2020 року ми зареєстрували підприємство, яке спеціалізуватиметься виключно на перевезеннях. А майстерня якраз потрібна для того, щоб ремонтувати автомобілі, щоб було на чому їздити. Після кожного сезону потрібно ж усе ремонтувати, доводити до ладу.
– Скільки працівників у вас зайнято на підприємстві?
– Наша компанія спеціалізується на перевезенні небезпечних вантажів. У нас робота сезонна, тож працівників ми наймаємо тільки у сезон, який пов’язаний із внесенням добрив. Це восени – три місяці до зими – і весною – один місяць одразу після зими. Хоча там також залежить від погоди. Важливо, що добрива можна возити тільки за температури до 20 градусів тепла. Тож усе залежить від того, наскільки стрімкою буде весна.
– А у сезон скільки наймаєте працівників?
– По-різному. Орієнтовно до 10 осіб.
– Вважаєте вигідним це придбання?
– Так. Завдяки цьому мій партнер може і надалі займатися своєю улюбленою справою. А я рухаюся від водія до співвласника логістичного бізнесу. Це добре, коли кожен може займатися тим, що йому подобається, і при тому ще й заробляти цим на життя.
