Занедбана будівля, що була на балансі Головного управління статистики у Волинській області, має шанс оживити бізнес-середовище невеличкого містечка на Волині

Роман Борисюк, підприємець з Волині, придбав на прозорому аукціоні адміністративну будівлю в смт Стара Вижівка, змагаючись ще з одинадцятьма учасниками. В результаті вартість придбаного об’єкту зросла в 12 разів! І все ж, придбанням задоволений і вже будує плани з реконструкції.

–         Романе, звідки дізналися про можливість придбати державне майно через приватизаційні аукціони?

–         В інтернеті, з  оголошення на ОЛХ.

–         Випадково, чи вже шукали приміщення?

–         Так, шукав приміщення для власного магазину. Правда, більш цікаво було б, якби схожа будівля була в Ковелі, де я живу. Але оскільки там не знайшов нічого, то вирішив, що Стара Вижівка – теж варіант.

–         Чим торгуватимете?

–         З 2013 року займаюся продажем меблів та товарів для дому. Але оскільки приміщення двоповерхове і з хорошим метражем, то планую магазин розмістити на першому поверсі, а другий здати в оренду. Оскільки у будинку хороше бетонне перекриття, то не виключено, що зверху добудую мансардний поверх, як на проекті.

–         Що для Вас було визначальним під час прийняття рішення на користь саме цього об’єкту?

–         Ціна. Хоча й розумів, що вона зростатиме. Але вирішив спробувати.

–         Романе, оскільки Ви новачок у справі приватизації (вперше брали участь у приватизаційному аукціоні), то хотілося б дізнатися, чи мали якісь труднощі в ході реєстрації чи самого аукціону? Чи, навпаки, все просто і кожен бажаючий ось так от запросто може, не маючи попереднього досвіду, придбати державне майно?

–         Ні, жодних труднощів не було. Обравши об’єкт, я звернувся до ТБ «Українська біржа». Там усе детально пояснили, розказали, як і що потрібно робити.

–         Але ж, Романе, як вдалося новачку у конкурентній боротьбі між дванадцятьма учасниками стати переможцем? Що це: фарт, інтуїція, чи якась особлива тактика?

–         Я зрозумів, що треба ставити одразу високу ставку. Коли ти ставиш якусь середню ціну, то це не вигідно, бо завжди той, кому дають можливість зробити ставку останнім, у плюсі. Зрозуміло, що я мав максимальну ціну, яку міг заплатити. Якби її «перебили», я б уже нічого не зробив.

–         На що орієнтувалися, формуючи для себе цю верхню ціну?

–         Я їздив на об’єкт, дивився  його «вживу». Потім проаналізував ринкові ціни. Зорієнтувався, скільки можуть такі об’єкти коштувати. Адже, щоб цей об’єкт запрацював, у нього ще потрібно вкладати. Це ж не таке приміщення, що придбав і одразу працюєш. Там потребують ремонту дах, підлога; потрібно міняти вікна; там немає сантехніки.

–         То скільки, на Вашу думку туди ще потрібно вкласти, щоб запустити бізнес?

–         25-30 тисяч доларів США.

–         І все ж, чи задоволені покупкою?

–         Так, задоволений. По-перше, там хороша площа, і в той же час, розділено на два поверхи. Тож є можливість диверсифікувати бізнес, спробувавши себе ще і в якості орендодавця. По-друге, є можливість перебудови і добудови. Та й розташування непогане. Тож, вцілому, плюс.

–         Вивчили вже особливості місцевого ринку? Вважаєте: буде попит на оренду?

–         Так, попит є, скажімо, ті ж перукарня, майстерні… Хоч, звісно, не такий, як у Ковелі. Та й вартість оренди нижча.

–         То, можливо, маючи такий успішний досвід участі у приватизаційному аукціоні, спробуєте придбати відповідне приміщення ще й у Ковелі, якщо таке з’явиться?

–         Не виключено. Хоча, усе впирається в кошти. Хочеться спершу відремонтувати це, у Старій Вижівці. Не виключаю, що якщо після реконструкції знайдуться не орендарі, а покупці на другий поверх, то тоді це вже точно не виключено. Але зараз про це ще рано говорити. Найперше,  треба виконати припис, який є по електропостачанню: поміняти силовий трансформатор; визначитися з газом (бо підключення є, але треба прорахувати, чи вигідно відновлювати його). Не кажучи вже про реконструкцію, ремонт та внутрішнє оздоблення.

–         На коли заплановане відкриття оновленого об’єкту?

–         Планував у наступному 2021 році. Але зараз вже трохи не впевнений в даті. Важко оцінити,  як швидко зараз це можна зробити, бо ж криза наближається. Трохи змінюються пріоритети. Тож, як то кажуть: «поживемо – побачимо».

–         Скільки плануєте створити робочих місць?

–         У своєму магазині – 2-3. А щодо орендарів рано щось говорити.

Мала приватизація – це історія не тільки і не стільки про продаж державного майна, скільки про розбудову країни. 

Кожен може знайти об’єкт поруч з домом, незалежно від того, живе він у столиці, обласному центрі чи у невеличкому містечку чи селищі і вдихнути в нього нове життя.