Сьогодні Український католицький університет (УКУ) є одним із провідних освітніх установ України. Крім навчальних програм, на які бажають потрапити абітурієнти зі всієї країни, а також потужних програм бізнес-освіти (на базі УКУ створена одна з найбільш престижних бізнес-шкіл – LvBS), УКУ відомий сучасним кампусом, розташованим в центральній частині Львова. Архітектурні і технологічні рішення європейського рівня, паркова зона і фактично повна відкритість для громади – все це робить студмістечко УКУ не тільки новітньою пам’яткою Львова, а одним із кращих зразків сучасних громадських просторів в усій країні.
Але лише 10 років тому цю територію важко було назвати пам’яткою: недобудови, захаращені смітники, будівельні паркани жодним чином не дозволяли уявити тут майбутні зразковий освітній заклад. Яким чином відбулася ця трансформація та яку роль в цьому зіграла приватизація – про це розповідає проректор із адміністративних та фінансових питань УКУ Любомир Тарновський.
– Як прийшла ідея приватизувати державне майно?
– На місці, де сьогодні нове університетське містечко УКУ, колишня радянська влада планувала збудувати театр Прикарпатського військового округу Радянської армії – Окружний дім офіцерів. Цей військово-культурний осередок мав стати частиною цілого архітектурного ансамблю нового радянського центру міста Львова. Поряд будували приміщення обласного комітету компартії, академічного осередку з його пропагандистсько-ідеологічними інститутами.
Провидіння розпорядилося інакше. Розвал Радянського Союзу зруйнував колишні плани, залишивши після себе недобудовані руїни. У 1999 році, після здобуття Україною державної незалежності та виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля, Львівська богословська академія придбала пострадянський “довгобуд”. А у 2002 році міська рада закріпила прилеглу до будинку територію за Українським католицьким університетом, у який переросла ЛБА (Львівська богословська академія). Благословив розбудову УКУ та наріжний камінь університетського містечка Блаженний Папа Іван-Павло ІІ під час свого історичного візиту до України у червні 2001 року. Після тривалої перерви, 5 вересня 2010 відбулось закладення капсули під будівництво студентського містечка УКУ. Саме цей день ми і вважаємо початком його будівництва.
– Чи був до того досвід приватизації чи оренди державного майна?
– Ні, це був перший досвід купівлі майна саме державної форми власності. Перший академічний корпус університету на вул. Іларіона Свєнціцького було придбано нами з фонду комунальної власності. Вже пізніше, кілька років тому, ми купили інший об’єкт, який був в управлінні Фонду державного майна України, а саме – недобудований конференц-центр, який знаходиться поруч із нашим університетським містечком, одразу за будівлею Державної фіскальної служби.
– Що було основним аргументом на користь вибору приміщення незавершеного будівництва – окружного будинку офіцерів за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 29?
– Коли це питання задають нашому Президентові владиці Борисові Ґудзякові, то він, зазвичай, називає три причини: перша причина – це локація, друга причина – це локація і третя причина – це локація.
УКУ був зацікавлений насамперед в локації розташування цієї будівлі, оскільки вона розташована поблизу одного з найстаріших та найгарніших парків Львова, пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення – “Стрийського парку” та водночас поруч із будівлею академії наук з великою земельною ділянкою, що була передбачена для будівництва та обслуговування закладів науки. Крім того, в пішій доступності – інші корпуси УКУ по вул. Свєнціцького та вул. Хуторівка. Все це разом, на думку ректорату, творило унікальне середовище для розвитку академічного та наукового осередку УКУ.
– Які можливості відкрила ця приватизація для вас і яку роль вона відіграла у розвитку закладу?
– Коли був придбаний об’єкт незавершеного будівництва окружного будинку офіцерів, на той момент розглядався варіант його добудувати і адаптувати до потреб університету. Але після проведеного аналізу його технічного стану стало зрозуміло, що це буде неможливо зробити. Тому ректорат прийняв рішення про його демонтаж. Важко знайти кошти на будівництво нового об’єкту, а знайти їх на демонтаж ще важче. Проте, ми їх знайшли і демонтували цю будівлю.
Головним чином це дозволило працювати не в межах адаптації чи реконструкції, а проаналізувавши кращі світові приклади, запланувати містечко та його будинки з чистого аркуша, з урахуванням найкращих міжнародних практик.
Ректорат сформував візію, яка, зокрема, передбачала і основні принципи зведення будинків на території містечка, з чітким розумінням черговості та етапів реалізації, які диктували поточні потреби та можливості університету. Ключовими принципами були відкритість, безбар’єрний доступ і обмеження висоти будинків.
Наприклад, на етапі створення генплану, ректорат УКУ прийняв рішення обмежити висоту будинків на кампусі до 5 поверхів, хоча поруч будівля ДФС має 14 поверхів. Основна ідея полягала в тому, що висота будинків на кампусі УКУ є на рівні старих австрійських та польських будівель у Львові, а також на рівні дерев у парку. Це робилося задля створення максимально гармонійного середовища, в якому людина почуватиметься комфортно. Найвищою будівлею на кампусі є Храм Святої Софії – Премудрості Божої.
Приватизація цього об’єкту визначила розвиток університету впродовж останніх 10 років, адже ріст та розвиток УКУ протягом за останнє десятиліття відбувався саме на цьому кампусі. Ця приватизація дала нам можливість швидше стати тим, чим зараз є УКУ – провідним закладом вищої освіти в Україні. Дала нам багато нових друзів та партнерів, а також, вона дала місту нагоду отримати місце зустрічі, пошуку та діалогу. Місце, з якого у світ виходить нове покоління молодих українців. Місія УКУ окреслена трьома словами: свідчити, служити, спілкуватися. І саме тут ми маємо можливість якнайширше її реалізувати. УКУ інвестує у розвиток нової освіти в Україні.
– Скільки коштів довелося вкласти у створення проєкту?
– УКУ є приватним навчальним закладом і не отримує жодного фінансування від держави.
Загалом в проєкт університетського містечка вже було інвестовано понад 40 млн. доларів США. Щоб це сталося, наша фандрейзингова команда запустила так звану розширену кампанію з пошуку коштів на загальну суму 65,5 млн доларів США. Кампанія тривала з 2010 по 2017 рік і мала на меті покрити всі операційні та капітальні витрати УКУ за цей період, а також розбудувати ендавмент – сталий інвестиційний фонд, відсотки з якого використовуються на операційну діяльність УКУ. Над збором коштів працювали відділ розвитку УКУ, УКОФ у США, УКОФ у Канаді, а також численні комітети друзів УКУ по всьому світу, зокрема в Північній Америці, Європі та Австралії. Кампанія була успішною, ми досягли цілі і навіть зібрали трохи більше коштів.
Все це стало можливим завдяки підтримці кількох десятків тисяч друзів УКУ, які склали свої пожертви. Також, ми завдячуємо значною мірою організаціям, які представляють уряди США та Німеччини, і які нам активно допомагали з фінансуванням цього проєкту.
– А як проєкт буде розвиватись надалі?
– Університет розробив стратегію до 2025 року, яка передбачає насамперед зростання у якості, а не в кількості. Ми залишаємося невеликим університетом (всього 2000 студентів), проте ми хочемо мати якнайбільший вплив на суспільство.
На УКУ покладають величезні очікування. Наш Університет виховує нове покоління на основі лідерської моделі «Свідчити-Служити-Спілкуватися». УКУ був і залишається невеликим університетом з невеликими ресурсами, а тому основним модусом нашої діяльності залишається свідчення. Щоб зробити свій вагомий внесок, університет шукає інноваційні моделі, зосереджується на тому, що нам найкраще вдається, і робить це на високому якісному рівні. Цьому присвячена наша нова стратегія.
Зокрема, в планах – мати найкращих викладачів для найкращих студентів, запровадити програму цілісного розвитку особистості, розвинути підприємницьке мислення серед наших студентів та працівників (зокрема в УКУ діє Центр підприємництва, який допомагає стартапам на етапі розвитку та запуску ідей, серед резидентів Центру як студенти як УКУ, так і інших вишів), запровадити лабораторію соціального волонтерства і зробити навчання максимально прикладним і корисним для громади тощо.
Серед інших стратегічних цілей – популяризація постаті митрополита Андрея Шептицького і в Україні, і світі. Це великий українець, а його ідеї та погляди залишаються надзвичайно актуальними і досі. Центр у кампусі УКУ носить ім’я митрополита. Минулого року УКУ реалізував масштабний проєкт спільно з УКФ “Бієнале Шептицький”, заохочую вас переглянути відеоматеріали проєкту, ви відкриєте багато нового про митрополита Андрея Шептицького.
Як колись зазначив президент УКУ владика Борис Ґудзяк: “Університетське містечко має стати кузнею для духовного, інтелектуального життя не тільки Львова, а й усієї України”.
– Що б ви порадили тим, хто зараз роздумує, чи брати участь в приватизації державного майна?
– З нашого досвіду можу сказати, що процес приватизації державного майна є зрозумілим, чітким. І, очевидно, що якщо ви бачите, що об’єкти, які продаються, задовільняють ваші потреби, безперечно варто брати участь в аукціонах з продажу цього державного майна. Ми брали участь у приватизації об’єкту приватизації через Prozorro. Перемогли, бо мали чітко розроблений план і трішки удачі. Важливо чітко сформулювати власні цілі та візію майбутнього, і віримо, що з Божою поміччю у вас все вийде.
– Відомо, що концепцію генерального плану Університетського містечка УКУ розробив професор Орегонського університету (США), архітектор Ґеральд Ґаст. Розкажіть, будь ласка, трохи про історію цієї співпраці.
– Так, концепцію кампусу УКУ в цьому місці розробили студент архітектури університету Портленду Джонатан Лемонс та архітектор і професор Ґеральд Ґаст (викладач Стенфордського університету та університету штату Орегон, Портленд, США).
Знайомство з професором Ґастом стало можливим завдяки учаснику літньої школи УКУ із США. Довідавшись, що університет роздумує над планом майбутнього університетського містечка, Геральд Ґаст запропонував зробити роботу над генпланом містечка УКУ темою дипломного проєкту для своїх студентів. Ця праця та онлайн консультації з Українським католицьким університетом тривали близько 2 років, впродовж цього часу, професор Ґаст та Дж. Лемонс кілька разів відвідали Львів для того, щоб оглянути студентські містечка інших навчальних закладів Львова та земельну ділянку, до якої мали прив’язати свій проєкт. Фінальну презентацію концепції нового університетського містечка для спільноти УКУ та запрошених гостей вони провели у Львові, влітку 2007 року. Містечко мало бути пішохідним, дружнім до довкілля, привітним для людини (це стосувалося і висотності забудови, і відстані між будинками, і кількості світла тощо). Ця візія знайшла своє відображення у основних концептуальних засадах:
- поєднання у кампусі житлових та академічних функцій;
- інтеграція містечка зі Стрийським парком, яка реалізувалася завдяки прозорому сполученню з парком;
- інтеграція з академічними функціями будівлі Академії наук;
- реалізація філософії “кампус для людини” – створення пішохідного, доступного для маломобільних людей та відкритого для відвідувачів середовища;
- висотність, яка створює комфортний простір для людини;
- розташування будинків різного призначення на кампусі у відповідності до їхніх функцій;
- дбайливого ставлення до довкілля та енергоощадності, зокрема утилізація матеріалів з недобудованої споруди будинку офіцерів.
В наступні роки до праці над планом містечка долучалися чудові львівські, українські та міжнародні архітектори і консультанти, які доповнювали проєкт своїми ідеями, деталями, але цікаво, що з часу початкової концепції, генеральний план містечка лише уточнювався та деталізувався, але не зазнавав докорінних змін. Тож і в 2021 році всі будинки кампусу знаходяться саме в тих місцях, на яких вони стояли на початковій моделі кампусу 2007 року.
– Скільки часу тривала реалізація цього проєкту?
– Якщо взяти за дату відліку, так як ми це для себе вважаємо, посвяту наріжного каменя Папою Іонном Павлом II у 2001 році, то проєкт триває вже 20 років. Саме тоді ми почали серйозно думати про кампус та продумувати кроки його реалізації. Але самі будівельні роботи тривають 12 років. Активні дії розпочалися у 2008 році з розробки плану демонтажу старої будівлі. Самі ж роботи з демонтажу тривали більше року. Паралельно ми працювали над проєктом перших будинків. Це були Колегіум Йосифа Сліпого і академічний корпус. Будівництво Колегіуму ми закінчили у 2012 році, а в 2013 – і будівництво академічного корпусу. У 2015 році ми відкрили Храм Софії – Премудрості Божої і в 2017 – Центр Шептицького.
На сьогодні концепція забудови реалізована частково, та все ще триває. У 2009 році Архиєпископ Ігор (Возьняк) освятив дерев’яну церкву Блаженних Новомучеників УГКЦ – першу споруду нового містечка. А наступного року Патріарх і Кардинал Любомир (Гузар) разом з єпископами Синоду УГКЦ дали благословення на будівництво житлових і навчальних корпусів. У серпні 2012 року Патріарх Святослав (Шевчук) освятив Колегіум імені Патріарха Йосифа (Сліпого) і Колегіум урочисто відкрив свої двері для студентів, викладачів і друзів Університету. Перша фаза будівництва була завершена у 2014 році після відкриття багатофункційного академічного будинку.
Згодом, до 2018 року було збудовано ще дві споруди: храм Святої Софії-Премудрості Божої УГКЦ – головний університетський храм разом із духовно-пасторальним центром та сучасний бібліотечно-інформаційний комплекс «Центр Шептицького». А вже найближчі місяці ми плануємо відкрити новий Колегіум ІІ із Студентським центром. Новий Колегіум дозволить урізноманітнити умови проживання та дозвілля за моделлю living learning community – спільноти, що живе і навчається разом. Таким чином, в університетському містечку УКУ цілісно реалізуються три духовні динаміки життя Університету – свідчення, служіння, спілкування.
– Відомо, що під час реновації об’єкту використовували інноваційні технології. Розкажіть про це.
– Реновації, як такої не було, оскільки придбану будівлю було демонтовано, а на її місці збудовано повністю нові будинки. Була ревіталізація міського кварталу з цілковитою зміною функцій.
Якщо говорити про інноваційність, то вона була вже навіть у самому процесі. Інноваційним у якійсь мірі ставав кожен новий будинок: Колегіум, академічний корпус, університетська церква, бібліотека. Перш за все, за своєю філософією, але також і технологічно:
- під час демонтажних робіт ми повністю утилізували метал ( увесь метал, який був у цьому будинку, ми здали на металобрухт); переробили увесь бетон на вторинний щебінь, який у свою чергу, використовували впродовж 10 років для підготовчих робіт, для спорудження тимчасових під’їзних доріг, ми давали його багатьом людям, які цього потребували і закінчили використання цих уламків бетону тільки у минулому році, коли здійснювали підготовчі роботи для будівництва другого будинку Колегіуму,
- інженерна підготовка ділянки
- мінімальні площі замощення (а це дозволило максимізувати площу зелених зон) та відповідно – мінімізувати водовідведення,
- використання денного світла (скорочення кількості освітлення, яке продукує кампус) та природної вентиляції в будинках,
- європейські норми для теплоізоляції і теплогенерації (котельня, сонячні колектори в БФС, сонячні панелі в ЦШ),
- енергоощадні інженерні системи з рекуперацією, автоматикою, диспетчеризацією.
Якщо говорити про технологічний аспект, то перш за все, ми думали про енергоощадність (у наших будівлях її показники часом вдвічі перевищують прийняті в Україні норми, що стосується як генерації, так і споживання). Так, ми маємо 36 сонячних колекторів, розміщених на академічному корпусі, які повністю забезпечують нас влітку теплою водою потреби навчального корпусу та трапезної і яку ми також використовуємо для Колегіму, де проживають студенти і куратори. Зараз ми закінчуємо монтаж 120 сонячних панелей на Центрі Андрея Шептицького і дуже сподіваємося, що вже навесні 2021 року Центр Андрея Шептицького стане першою бібліотекою, яка значну частину своїх потреби в електроенергії покриває за рахунок використання сонячної енергії. Показники, які характеризують теплоізоляцію будівель, також в рази перевищують діючі норми. Це – тільки частина ідей, які вдалося реалізувати.
Не менш інноваційним був сам процес, в якому УКУ залишався та ставав університетом:
- Нетиповим був підхід в принципі: купівля в держави ділянки задля її трансформації та повернення суспільству в іншій якості;
- творення самої філософії співпраці замовника, міжнародних та українських архітекторів. Фактично, кооперуючи зусилля українських проєктантів із колегами з-за кордону, ми давали унікальну можливість українським проєктантам попрацювати над новими типами будинків, відвідати університети США та Європи, ознайомитися зі світовими трендами побудови студентських кампусів, з новітніми методами та стилем роботи в галузі, працюючи із закордонними партнерами УКУ в їхніх офісах. Для львівських проєктантів це були, напевно, навіть певною мірою світоглядні проєкти. І цей унікальний досвід, безперечно, матиме своє продовження в наступних роботах цих чудових львівських архітекторів;
- інші вимоги до якості, організації робіт та критеріїв прийняття рішень для будівельників – це не були короткочасні, комерційні проєкти. Це були радше “проєкти домівки”, які передбачали роботу з новими матеріалами і технологіями і в яких визначальними є якість, безпека та комфорт людини;
- створення прецеденту, прикладу для наслідування чи аналізу помилок.
Та найважливіше, на мою думку, те, що будуючи будинки, ми фактично не будували будинки, а створювали спільноту підтримки і знаходили нових друзів. Дуже багато людей з усіх куточків світу і України пройнялися потребами якісної університетської освіти для наступних поколінь та долучилися до творення нового університету у Львові.
Говорячи про інноваційність, я думаю, варто сказати про роль людини у нашому кампусі, оскільки ми будуємо будинки для людей. Тому від початку ми думали, перш за все, про доступність будинків, зокрема, і для маломобільних людей. Також ми думали про органічну інтеграцію таких категорій людей у суспільство. Для прикладу, в Колегіумі Йосипа Сліпого ми маємо не тільки житло студентів та кураторів, викладачів чи відвідувачів. Ми також маємо великий блок, виділений для спільноти “Емаус”. Це організація, яка працює з людьми з вадами розумового розвитку. І це дає нагоду нашим студентам ближче пізнати таких людей, краще розуміти їх та багато чого від них навчитися. Подібні ідеї ми реалізовуємо у всіх наших корпусах і це є предметом нашої особливої гордості.
Новим був факт, що ми, як приватний університет, купивши державну землю, державну будівлю у власність, створили тут кампус, який працює для міста і для суспільства, бо насправді всі наші будинки відкриті. Тобто, ми реалізували проєкт, який фактично повернули державі. Вже можемо говорити про завершений цикл купівлі в держави ділянки задля її трансформації та повернення суспільству в іншій якості.
Я думаю, що це цікавий прецедент. Адже впродовж останніх 20 років в Україні дуже мало будувалося некомерційних громадських будинків, відкритих і доступних. Ми позиціонуємо цей проєкт і себе у ньому, як приклад, на якому можна вчитися. І не в сенсі зразковості, бо ми не тільки показуємо ті речі, які нам вдалися. Ми радо ділимося власним досвідом, власними ідеями, і тими речами, які нам вдалися, рівно, як і тими, які нам не вдалися чи які ми могли б зробити краще.
Про вплив проєкту на життя громади та важливі заходи УКУ розповідає координатор сектору стратегічного планування Ярема Гриців:
– Що дала реалізація цього проєкту УКУ громаді?
– Будівництво нового університетського містечка дозволило нам суттєво наростити кількість навчальних програм. За період будівництва кількість студентів зросла в 3 рази, і станом на зараз у нас навчається понад 2000 студентів на бакалаврських та магістерських програмах.
Сьогодні університет є лідером серед українських вищих навчальних закладів за рівнем результатів зовнішнього незалежного оцінювання вступників, і важливе значення вибору нашого університету, в тому числі є якісно сформоване фізичне середовище для життя та навчання студентів. Більше того, на прикладі цього містечка, УКУ встановив найвищу планку, як щодо планування території з точки зору громадських потреб, так і щодо якості академічних корпусів.
Центральним елементом кампусу є Храм Святої Софії – Премудрості Божої, який діє не лише для студентів та працівників, але й для місцевої громади. Все це разом дозволило нам створити унікальний простір для проведення програми формації та духовного розвитку студентів.
– Про які цікаві події, організовані тут, хотілося б згадати?
За минулі роки наше містечко де-факто стало чи не найвідомішим громадським культурно-освітнім центром міста, місцем відкритих лекцій, сучасних виставок, громадських дискусій та форумів. Головним місцем такого діалогу став Центр Митрополита Андрея Шептицького, в якому вже у перший рік діяльності відбулося понад 100 публічних подій.
Окрім власних відкритих подій варто відзначити проведення всеукраїнського фестивалю молоді «Вітер-на-дії», що був ініційований комісією у справах молоді Української Греко-Католицької Церкви, у якому взяли участь понад 10 тисяч учасників з усієї України.
Традиційним є проведення міжнародного Львівського Безпекового форуму за участі авторитетних експертів та фахівців з усього світу.
Всім добре запам’яталась зустріч з Генрі Маршем, всесвітньовідомим британським нейрохірургом, письменником (автором двох бестселерів), та поміж іншим кавалером Ордену Британської імперії. Цю зустріч відвідало близько 500 людей і десятки тисяч дивились її онлайн.
Національний Бієнале довіри – який ставить на меті утвердити соціальні звички взаємної довіри і створити таким чином сприятливе середовище для економічного зростання та суспільного благополуччя.
Звичайно, що пандемія скоригувала наші плани, 2020 рік був складний, але одночасно, дав можливість випробувати нові формати та методи роботи. За час карантину команді Центру Шептицького вдалось реалізувати надзвичайно цікавий проєкт “Бієнале Шептицький”, мета якого – модернізувати постать митрополита Андрея Шептицького та привернути увагу креативних середовищ до його ідей.
– Скільки студентів там одночасно проживає і скільки персоналу працевлаштовано?
На сьогоднішній день в нашому першому Колегіумі УКУ передбачено понад 200 місць для проживання студентів, а після відкриття нового Колегіуму їх кількість зросте до 500. Щодня на даному кампусі працює близько 400 працівників.
Важливо розуміти, що Колегіум УКУ – це не є звичайний гуртожиток. Крім студентів, у Колегіумі проживають викладачі-куратори зі своїми сім’ями, в тому числі з дітьми, сестри із монашого згромадження редемптористок, гостьові професори з інших університетів. Також в Колегіумі діє центр «Емаус», в якому проживають наші “друзі” – особи з розумовою неповносправністю, які для нас є насправді “професорами” любові та людських стосунків, як каже президент УКУ владика Борис Ґудзяк, від яких наші студенти вчаться бути людьми, бути відкритими та жити без масок.
