У березні 2019 року на “голландський” аукціон (аукціон за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій) через Prozorro.Продажі було виставлено три об’єкти промислової нерухомості у Білгород-Дністровському, що на Одещині, за адресою: вул. Автомобільна, 1. Два з них – колишню їдальню автобази та будівлю підсобного господарства, яка раніше використовувалася для вирощування свиней та птиці – придбав підприємець Василь Рубан.
Багато років він займався виробництвом харчових продуктів, очолював консервний завод, та навіть розробив унікальне обладнання для сушіння продуктів, яке успішно використовує у своєму бізнесі. Участь в приватизації для нього – це можливість відкрити власне виробництво. Як зізнався новий власник, плани у нього досить амбітні – створити “Центр культури здорового харчування і довголіття”. Більш детально – у розмові з Василем Рубаном.
– Пане Василю, чи був у вас до цього досвід приватизації державного майна?
– Ні, не було.
– А як ви дізналися, що така можливість є?
– Випадково, з газети “Відомості приватизації”. Там була розміщена інформація про те, що оголошено аукціон з продажу цих трьох об’єктів на 9 березня. Крім тих, які я згодом придбав, там було ще приміщення магазину, але його мені придбати не вдалося – я не встиг вчасно зупинити торги. Шкода, там був би гарний склад.
Там же я побачив, що ці об’єкти вже виставлялися на продаж раніше. Але ці аукціони не відбулися. Тому на цей раз вже йшлося про аукціон з пониженням ціни. Зрештою, я не жалкую, що не дізнався про аукціони з їх приватизації одразу, адже спочатку вони дуже дорого коштували, й таку ціну я б не подужав.
– До того ви вже займалися підприємницькою діяльністю, оскільки зацікавилися промисловою нерухомістю?
– Так, я довгий час орендував територію під виробництво. Але це дуже дорого, а найважливіше – важко розрахувати свої видатки, бо не завжди вдається мати справу з добросовісними орендодавцями. От до прикладу, на одному з попередніх місць оренди, попри те, що розмір орендної плати був обумовлений в угоді, власник приміщення намагався отримати додатковий зиск всеможливими, не завжди законними способами. Скажімо, за рахунок завищення витрат спожитої електроенергії. Дарма, що встановлено лічильник. Скажімо, я використав електроенергії на 5 тисяч гривень, а він виставляє рахунок на 20. І куди ж мені подітися з обладнанням? Доводилося платити. А зараз, коли вже приміщення у приватній власності, такого не буде. Можна розраховувати свої витрати.
– Кажете, що зовсім випадково побачили газету “Відомості приватизації”. Але ж вона розповсюджується тільки Фондом держмайна. Тож, очевидно, все-таки заходили, цікавилися?
– Ні, до Фонду держмайна не звертався. Але в житті часом трапляються неймовірні “не випадкові випадковості”. Так трапилося, що директор цієї збанкрутілої автобази виявився моїм попутником в електричці, яка прямувала з Одеси до Білгород-Дністровського. І він поскаржився: “Все, більше вже немає автобази, навіть вже рештки майна розпродують”. І він подав мені газету, в якій ткнув пальцем на оголошений аукціон. Я ж розцінив це як реальну можливість нарешті отримати власне приміщення і невдовзі зареєструвався для участі у цьому аукціоні, як тільки дізнався, що аукціон електронний, бо зрозумів, що нікому не потрібно буде платити хабаря. Комп’ютер хабаря не бере. Я офіційно оплатив участь в аукціоні. І згодом виграв його. Таким чином переконався, що там усе по-чесному. Головне, щоб зв’язок був… Бо аукціон довго тривав, з самого ранку. А переміг я десь близько 17 години.
– Тож оцінюєте цей аукціон як прозорий?
– Так, на усі 100%. Тому навіть свою невдачу з купівлею третього об’єкта оцінюю як власний промах.
– Як плануєте використовувати придбане майно?
– У приміщенні їдальні хочемо облаштувати виробництво нашої продукції, а на місці підсобного господарства вирощуватимемо равлика виноградного, а, може, навіть і креветку. Зараз прораховуємо все. І все ж я більше схильний до равликів.
– А можна більш детально про ваші плани щодо цих приміщень?
– Відповім, як уже неодноразово відповідав на вмовляння перепродати це майно: воно не куплене ані на перепродаж, ані на розбір. Це куплено задля амбітної мети: створення “Центру культури здорового харчування і довголіття”.
– А як народилася така мета?
– Усе своє свідоме життя, практично з 14 років, я професійно займаюся виготовленням їжі. За освітою я – інженер-технолог з виробництва консервацій та вина. Спершу я закінчив технікум в Путивлі Сумської області. Там на той час готували техніків-технологів з переробки плодів і овочів для виготовлення плодово-овочевих консервів. Після закінчення мене скерували на Донбас, в Луганськ, де я трохи попрацював за фахом. А згодом вступив до Одеського технологічного інституту харчової промисловості імені Ломоносова (зараз – Одеська національна академія харчових технологій). Після закінчення працював за скеруванням в Ізмаїлі, на консервному заводі. Це було велетенське переробне підприємство. Ми виготовляли томатну пасту в великих кількостях (загалом там працювало 7 тисяч працівників, я 6 років був начальником цеху з виробництва томатної пасти). Згодом мене перевели в Білгород-Дністровський головним інженером. А коли Союз розвалився і великі підприємства позакривалися, довелося піти у “вільне плавання”.
З 1996 року я вже працюю самостійно. Розпочинали з того, що екстрагували олію з насіння гарбуза. Ми мали тоді унікальні установки: фреоном екстрагували олію з насіння гарбуза. Це була основна продукція, хоча також робили й інші види поживної олії, наприклад, з виноградної кісточки. Серед нашої продукції була навіть олія з часнику. Це було ще в 90-х роках. Але це вже в минулому.
Згодом був період, коли навіть довелося все покинути й переїхати на рідну Сумщину. Але якщо фах обираєш за покликом серця, це – назавжди. Тож після тривалої перерви я знову повернувся в Одесу, орендував приміщення і почав сушити продукти. Ми сушили чипси з яблука, бананів; робили порошок з креветки чорноморської, шпинату зеленого і з чорноплідної горобини. Сушильне обладнання у мене було унікальне: сушило інфрачервоними променями при температурі, яка не перевищує 60 градусів, а отже, зберігаються усі поживні речовини. Аналогів в Україні досі не знаю. Усі ці продукти у нас були надзвичайно поживними і корисними для здоров’я. Згодом ця підприємницька діяльність знайшла логічне продовження: у липні 2006 року я зареєстрував ТзОВ “Консервний завод “Регіна””. Все ж – таки я “консервщик” за фахом.
Усе б добре, але це все було на орендованих територіях і оренда з’їдала всі прибутки. Зараз з’явилася можливість усе змінити.
– Але ви ще не запустили виробництво на новому місці?
– Ні, ще не запустив. Працюю над цим, але немає гарного старту. От, для прикладу, зараз потрібно 20 тисяч доларів, щоб я завершив дообладнання приміщень. І ще 3 установки потрібно поставити. А тут ще й важка економічна ситуація: багато підприємств згорнули свою діяльність до кращих часів чи й взагалі. У мене стільки дебіторів! Я ж постачав продукцію в магазини, виробникам. Наприклад, комбінат здорового харчування в Ставищі. Я їм постачав компоненти для макаронів (порошок шпинату зеленого та горобини чорноплідної). А вони зараз стоять. “Підвисло” кілька сотень тисяч гривень тільки у них. З іншого боку, кредит у банку – також не вихід, бо у нас дуже високі відсоткові ставки для підприємців. Для прикладу, в Європі підприємці без проблем отримують кредити під 2%. Та ще й на пільгові канікули можуть розраховувати на період становлення. У нас це – з області фантастики.
– А що все-таки вже вдалося зробити у новопридбаному приміщенні?
– Я прибрав простінки, електропроводку поміняв. Там же все було благеньке… Зараз мені найважливіше – поміняти сантехніку, зробити все за світовими стандартами; облаштувати чисті кімнати (мається на увазі рівень чистоти повітря). Я закупив бактеріологічні фільтри, на зразок тих, які використовуються у фармацевтичній промисловості. Взагалі, у мене девіз такий: “Поступатися можу в ціні, але не в якості. Якість, якість і ще раз якість”. Уся моя продукція – цілюща. Наприклад, порошок кропиви є справжнім еліксиром для людей із серцево-судинними захворюваннями. Так само як і порошок із виноградної кісточки. У планах на майбутнє – ще й виготовляти шоколад із порошку з виноградної кісточки. Але щоб досягнути чогось великого, потрібно розпочинати з маленького. Ось я і розпочав з маленького, придбавши це занедбане майно. Але ж в будь-якій справі основне – професіоналізм. Головне – знати свою справу.
– Скільки вже вклали в об’єкт?
– Поки що чотириста тисяч гривень. Якщо порівняти з тим, скільки треба ще вкласти, це не багато. Але якщо мова про те, що їх же десь треба взяти, то все по-іншому оцінюється.
– А які ще установки, окрім вже придбаних фільтрів для очищення повітря, плануєте встановити?
– Перш за все, мої унікальні сушильні установки, в основі роботи яких – інфрачервоне випромінювання. А також ті, що у нас вже є в наявності: для змішування сухих і рідких продуктів у строго визначених пропорціях, у процентному співвідношенні; аеродинамічний сепаратор для очищення зернових продуктів; пристрої для запаювання розфасованих продуктів у полістиролові стаканчики та поліетиленові пакети тощо.
– А хто розробник цих унікальних інфрачервоних установок?
– Я й автор, і розробник. Спершу розробив їх самостійно і почав випробовувати на своєму виробництві. А зараз спільно з Академією наук України ми зробили на їх основі більш надійні. За якістю такі ж, як були мої. Але мої не були настільки надійні.
– Скільки працівників у вас працювало?
– У різні часи – 20-25 осіб.
