Дмитро Сенниченко – про приватизаційні перипетії та про те, що, коли і кому може бути продано в інтерв’ю для Mind.ua
Український уряд уже не перший рік намагається запустити в країні велику приватизацію. Але поки всі плани обертаються невдачею. Наприклад, за 2019 рік надходження від приватизації склали трохи більше ніж 536 млн грн, тоді як у законі про держбюджет було закладено понад 17 млрд грн. Тобто приватизаційний план виконано лише на 3,1%.
У 2020 році приватизація повинна принести державі 12 млрд грн. Для того щоб ця цифра стала досяжною, Верховна Рада ще в жовтні 2019 року скасувала закон, що забороняє приватизацію стратегічних підприємств. А на початок 2020-го Кабінет Міністрів передав Фонду держмайна 530 об’єктів для подальшої приватизації і має намір передати ще 300. Серед найбільших підприємств, які підуть з молотка, – «Центренерго», Одеський припортовий завод, «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», «Електроважмаш», шахта «Краснолиманська», «Президент Готель».
Правда, щоб приватизація відбулася, необхідно підготувати об’єкти до продажу. А це нешвидкий процес, який може затягнутися до глибокої осені. До того ж дуже заважають планам Кабміну і ФДМ судові тяжби і конфлікти, в які втягнуті багато підприємств. Причому не останню роль у цих розборках відіграють фінансово-промислові групи, які хотіли б залучити держактиви у свою власність.
Голова ФДМУ Дмитро Сенниченко поспілкувався з Mind.ua та розповів, на які цілі підуть кошти, отримані від приватизації, для чого на стратегічні підприємства призначають тимчасових директорів та як ФДМ має намір очистити продаж держактивів від корупції.
– На 2020 рік у держбюджеті закладено надходження від приватизації на рівні 12 млрд грн. Чи реально залучити таку суму, якщо врахувати, що попередніми роками виконання приватизаційного плану становило лічені відсотки?
– Насправді мета №1 – не отримати якомога більше грошей до бюджету, а залучити в кожен об’єкт приватизації інвестиції, як внутрішні, так і міжнародні. Інвестори займатимуться реконструкцією і модернізацією об’єктів, створенням нових робочих місць, що забезпечить кумулятивний ефект зростання ВВП. Мета №2 – це боротьба з корупцією. Бо найбільша концентрація корупції якраз у державному секторі економіки, зокрема, у держпідприємствах.
Повертаючись до питання про гроші. Дійсно, попередніми роками план приватизації виконувався лише на 2–3%. Спочатку в проєкті бюджету на 2020 рік було закладено 5 млрд грн надходжень від приватизації. Але, усвідомлюючи, що потрібно ставити амбітні цілі, ми погодили з урядом і з бюджетним комітетом вищу планку на рівні 12 млрд грн. Причому важливо розуміти, що гроші, залучені від приватизації, не направляються на витратні частини бюджету. Вони призначені для мінімізації зовнішніх запозичень.
– І якими темпами йде приватизація у 2020 році?
– Бюджет січня складає 100 млн грн, він був перевиконаний на 30%. Також ми запускаємо продаж близько 500 об’єктів малої приватизації. Є об’єкти соціально-культурного призначення, є незавершене будівництво, є підприємства або просто окреме майно. Взагалі, наше глобальне завдання – повернути довіру до приватизації і надати їй зрозумілої форми.
– Яким чином?
– Раніше, щоб дізнатися, які об’єкти держава виставила на продаж, потрібно було передплатити газету «Відомості приватизації», яка виходила в кількості 400 екземплярів на всю країну. Зрозуміло, це породжувало можливості для зловживань і корупції. Тому ми в лютому 2020 року запустили веб-сайт https://privatization.gov.ua, на якому оприлюднили перелік об’єктів.
Наступним кроком стане створення своєрідного інвестиційного офісу, який займатиметься інвентаризацією активів і формуванням інвестиційного паспорта об’єктів. Пізніше з’явиться відкрита онлайн-кімната віртуальних даних (virtual data room). Там вже буде детальна інформація щодо кожного об’єкту. Статут, відомості про кількість співробітників, оборотні кошти, про наявність обмежень, обтяжень тощо.
Одне слово, наше завдання зробити так, щоб інвестору було зручно і зрозуміло – це не просто ідеї і плани. Онлайн-кімната працює і наповнюється щодня безліччю об’єктів.
– Чи проводить фонд, крім створення паспортів об’єктів, їх більш глибокий аудит?
– Аудит роблять ті, хто зацікавлений у покупці того чи іншого підприємства. ФДМ створює прозорий доступ до інформації, надає абсолютно всі документи. Вже за ними можна провести аудит, після цього отримати фізичний доступ на об’єкт, і фінальний етап – аукціон.
– Яка кількість підприємств у власності держави наразі?
– У цілому – 3733. З них близько 1200 перебувають у стані ліквідації. Ще частина підприємств розташована на непідконтрольних Україні територіях. Загалом до Фонду держмайна буде передано 1000 об’єктів. З них ФДМ вже отримав 530, і ще 300 нам передадуть в найближчому майбутньому.
– Кабінет Міністрів визначив на 2020 рік шість ключових об’єктів великої приватизації. Це «Центренерго», Одеський припортовий завод, «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ОГХК), «Електроважмаш», шахта «Краснолиманська», «Президент Готель». Як проходить їх підготовка до продажу?
– Це нешвидкий процес, який в середньому забирає 9–11 місяців. Проводиться конкурс на вибір приватизаційного радника. Він триває близько 90 днів. Радники отримують доступ на підприємство і здійснюють повноцінний комплексний аудит: фінансовий, податковий, технічний, екологічний. Формується інвестиційний меморандум, рекламні матеріали.
Важливо все це зробити максимально прозоро. Саме тому ми змінюємо в компаніях керівництво, призначаємо нових директорів, щоб у менеджерів не було спокуси заховати якусь цінну інформацію і зіграти на зниження ціни активу. Можу точно сказати, що першою на продаж буде виставлено «Об’єднану гірничо-хімічну компанію». Нею вже зацікавилося 18 інвесторів, 16 з яких – міжнародні компанії, зокрема, з Японії та Австралії, а два потенційні покупці – з України.
– Як відбувається відбір нових директорів?
– Є постійно діюча конкурсна комісія, яка відбирає кандидатів на посади. Керуючі підприємств призначаються за спеціальними контрактами. Їх умови прописані таким чином, щоб мотивувати менеджера. Це бонуси за те, що людина підготувала підприємство до приватизації, зберегла і примножила його вартість. Ну а після продажу вже нові власники вирішують, зберігати контракт з директорами або наймати інших людей.
– Для яких компаній вже обрані інвестиційні радники?
– Консультанти призначені в ОГХК, в ОПЗ, в «Електроважмаші» і на шахті «Краснолиманська».
– А в «Центренерго»?
– Як відомо, наприкінці 2018 року була невдала спроба приватизувати це підприємство. Аукціон у результаті скасували, і ФДМ ухвалив рішення про перезапуск процесу підготовки «Центренерго» до продажу. Зараз ми виходимо на етап вибору радника. Це забере два-три місяці. Крім того, Кабмін ухвалив рішення про заміну керівника підприємства. І зараз, пробиваючись через суди, ми його призначаємо.
– Якщо орієнтуватися на ваші ж слова, що передпродажні процедури забирають до 11 місяців, виходить, пік приватизації припаде на кінець 2020 року?
– Як я вже сказав, найближчим часом буде виставлена на аукціон «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», ближче до осені – ОПЗ і «Президент Готель».
Сподіваємося, що цього року ми встигнемо відправити на приватизацію і «Центренерго». Але ситуація з цим підприємством непередбачувана. Ми постійно боремося в судах, що створює перешкоди для нормальної роботи. Уже у квітні ми оголосимо аукціон на залучення інвестора до готелю «Дніпро», а в червні хочемо провести аукціон з приватизації ОГХК.
– Чи не здається вам, що практику призначення тимчасових керівників потрібно було впроваджувати раніше? Це б могло істотно прискорити приватизацію багатьох активів.
– Це комплексне питання, яке стосується як процедурних моментів, так і відсутності політичної волі. Адже партійна коаліція у Верховній Раді була дуже строката. І часто все зводилося до банальних торгів у форматі: «Я вам проголосую за це, але за умови, що ви мені туди-то призначите такого-то директора».
На щастя, ця ганебна практика вже в минулому. Ми намагаємося підбирати досвідчених і політично незаангажованих фахівців. Після зміни менеджменту на підприємстві проводиться регулярний аудит і фіксуються основні показники (обсяг дебіторської, кредиторської заборгованості), які відображають ефективність роботи нового керівника. Це теж певний «запобіжник» від зловживань.
– На вашу думку, чи немає ризиків, що в приватизації братимуть участь російські компанії?
– У чинному законодавстві це питання повністю врегульовано. Також ми співпрацюємо з правоохоронними та іншими спеціалізованими органами, які ретельно перевіряють претендентів на купівлю українських держактивів.
– Ви згадали, що фонду будуть передані ще 300 об’єктів на приватизацію. Але в лютому з’явився законопроєкт про заборону приватизації майже 150 підприємств. Виходить якась плутанина в цифрах.
– Дивлячись як рахувати. Прибираємо ті об’єкти, що відправлені на ліквідацію і які зависли в зоні військового конфлікту на сході та в Криму. Крім цього, уряд визначив перелік підприємств, які не можуть бути приватизовані. Це об’єкти оборонного значення, монополії («Укрзалізниця», наприклад) і соціально значущі підприємства, функції яких не можуть виконувати приватні компанії (скажімо, «Укрпошта»). Держава залишає за собою контроль над такими підприємствами, але водночас має право продавати до 49% їхніх акцій шляхом проведення IPO або залучення стратегічних портфельних інвесторів.
Ще фонду будуть передані багато об’єктів незавершеного будівництва, непрофільні активи. Це взагалі окрема історія. Наприклад, навіщо Мінінфраструктури управляти готелями або яхт-клубами, а Мінекономіки – санаторіями?
– А з якого часу ці активи висять на міністерствах?
– З часів СРСР. Це тисячі об’єктів, на утримання яких ми, платники податків, витрачаємо свої гроші. Коли я обіймав посаду заступника директора «Укрпошти», там було 15 баз відпочинку. Ми порахували вартість володіння ними і прикинули, скільки потрібно коштів, щоб просто відправляти співробітників на відпочинок. Різниця – у 50 разів. Готельним і туристичним бізнесом повинні займатися профільні компанії. В іншому випадку це призводить до неефективності, корупції та висмоктування грошей з держбюджету. Водночас приватизація великих індустріальних компаній вимагає серйозної підготовки, ретельного пошуку профільних інвесторів, щоб не було випадків, коли компанії купують, щоб потім закрити.
– Як запобігти таким ситуаціям?
– Дуже легко. Є інвестиційні радники, які працюють з потенційними покупцями. Фонд зі свого боку теж знає, що це за інвестори і хто має намір брати участь в аукціоні. І ми маємо право допускати або не допускати компанію до приватизації за різними критеріями, починаючи від походження капіталу і закінчуючи порядністю і репутацією її власників.
Джерело: Mind.ua
