Наразі держава продає майно, яке було збитковим роками. Бізнес купує його, модернізує, використовує, наймає нових робітників. Як результат – сплачує податки та підтримує економіку. Про це глава Фонду державного майна (ФДМ) Рустем Умеров говорив в інтерв’ю .
З 21 по 25 листопада ФДМ планує провести 27 онлайн-аукціонів приватизації. Серед об’єктів, виставлених на торги, – майнові комплекси підприємств, групи інвентарних об’єктів, їдальні, склади.
Один із таких аукціонів відбувся 21 травня минулого року. На ньому Вишняківський спиртзавод (Хорольський район, Полтавська область) придбала компанія «Віденський Млин». У ході торгів стартова вартість (21,2 млн грн) зросла вчетверо (до 83,6 млн грн). У торгах брали участь три компанії.
Про те, як проходила покупка, і що з підприємством відбувається зараз, розповів Володимир Таловер, співвласник та керівник компанії «Віденський Млин».
Вишняківський спиртзавод продано на аукціоні з третього разу. Двічі за нього пропонували рекордні ціни, але переможці аукціонів відмовлялися виконати свої обіцянки. На вашу думку, з чим може бути пов’язана така увага до цього заводу?
– Обладнання заводу дозволяє випускати спирт високої якості, має вигідне місце розташування – в центрі України. Завод останні п’ять років не працював.
В аукціоні перемагає той, хто дасть вищу ціну. Але є компанії, які хочуть зірвати аукціон, тож підвищують ставки до нереальних величин, а потім просто не платять. За гроші, які пропонувалися на першому аукціоні – близько 10 млн доларів – простіше побудувати новий завод. То була не покупка, а провокація.
У бізнесі чимало непрофесіоналів. Якщо ти купуєш якесь підприємство, то маєш знати, як працює відповідний бізнес. А люди приходять у новий напрямок і думають, що, умовно, спирт – це великі та легкі гроші. А професіоналізм – це кропітка праця, розуміння питань, чесне усвідомлення того, що ти можеш справді зробити.
Ми брали участь у всіх трьох аукціонах. У кожного підприємства є економічна ліквідність: необхідні інвестиції та термін їхнього повернення. Але ми виходили не лише з цього. Нам важливо було, що близько 100 осіб отримають роботу, а держава – гроші до бюджету.
Додатковим фактором було те, що я 25 років керував і був співвласником лікеро-горілчаного заводу та співпрацював із Вишняківським спиртзаводом, тому непогано знав його.
На третьому аукціоні були вже професійні покупці за моєю оцінкою. В результаті за об’єкт заплатили справедливу ціну. Ми приблизно планували ціну заводу ще з перших торгів. Ціна, за яку ми його купили, виявилася вищою за прогноз на 10–12%.
Чому ви вирішили купити саме спиртзавод?
– Насамперед тому, як я вже сказав, я добре знаю цей бізнес. Взагалі спиртовий бізнес цікавий тим, що потреба в продукті висока і зараз, і в перспективі. На жаль, в Україні немає законодавчого поділу харчового та нехарчового спирту. Тому податкова має дуже великий вплив на всіх виробників, а споживання технічного спирту розвивається не так швидко, як могло б.
Спиртзаводи на території України будувалися з розрахунком задоволення потреб усього СРСР, всього їх було близько 80. Коли ми стали незалежними, країні стала непотрібна така кількість спирту. Тому коли ми купували свій завод, у роботі «Укрспирту» було лише 14 підприємств. Вони й утримували решту, тому реальна рентабельність була невисокою.
Яким був завод на момент приватизації?
– Він уже майже п’ять років простоював, люди отримували по 70% зарплати. Але що таке завод, що стоїть? Неминуче, якесь майно з нього пропадає. Люди розучуються працювати, думають, як би заробити. Колектив поділяється на окремі групи. При цьому у цієї спільноти дуже висока думка про себе.
Після придбання нам довелося все це ламати. Спочатку був величезний колективний опір. Доводилося чинити досить жорстко, щоб змусити людей позбутися невиправданої зарозумілості. Довелося витратити багато часу на відновлення необхідної дисципліни та порядку, повернення самоповаги людей один до одного.
Щоб завод працював стабільно, персонал має почуватися єдиною командою. Служби повинні під час роботи доповнити одна одну, працювати узгоджено.
Коли завод почав працювати, а люди почали отримувати повноважні зарплати, багато хто зізнавався: вони не думали, що так вийде.
З якими ще труднощами ви зіткнулися після покупки?
– Ми купили підприємство задовго до війни: аукціон виграли у травні минулого року, у серпні повністю заплатили гроші, почали оформлювати дозволи, і в цей час дуже сильно подорожчав газ у 8–10 разів. У листопаді він коштував близько 80 грн. за кубометр. Жодна економіка підприємства такого не витримає.
Ми спочатку планували трохи модернізувати підприємство, збільшити його потужність. Але довелося насамперед зайнятися переведенням технологічного процесу з газу на мазут. Це паливо дешевше, його виробляють багато поряд із заводом у Полтавській області.
Також багато часу пішло на отримання дозволів. Після 24 лютого ця система дуже сповільнилася, було багато збоїв.
Повноцінний запуск заводу відбувся у липні. Тоді ми отримали ліцензію на оптову торгівлю спиртом.
Коли ви як новий власник вивчили завод, наскільки побачене відповідало очікуваному?
– Завод був у працездатному стані, але для підвищення рентабельності щось довелося купити, доробити. Загалом відхилення від очікувань можна оцінити відсотків на 25.
Раніше дивився й інші заводи. Що вам сказати про них… Одним словом – «державний підхід». Вишняківський завод на їхньому фоні був у хорошому стані.
Що плануєте міняти на підприємстві?
– Насамперед, підвищувати рентабельність та вихід готової продукції. Існуюче виробництво ґрунтується на технологіях 1940-х років. Наразі є рішення, що передбачають споживання 2,5 кубометра газу для виробництва 10 л спирту, а у нас – близько 6,5 кубометрів. Також є високе споживання електроенергії, великі втрати пари, тепла. Низький відсоток виходу готової продукції із сировини. Підприємство ще потрібно доводити до рівня рентабельності.
Без цього не можна, адже висока рентабельність, хороша логістика, висока якість – це фактори перемоги у конкуренції. Можна варіювати ними, якщо є запас міцності. Наприклад, зменшити ціну, але збільшити фізичні обсяги.
Коли завод був державний, про це не думали. Люди, котрі сидять на державних зарплатах, цього не розуміють. Приватному власнику про це не можна не думати. Це твої ризики, тому ти все попередньо прораховуєш, плануєш, прогнозуєш.
Чи плануєте купувати ще спиртзаводи?
– Про конкретні плани я поки не хотів би говорити. Якщо ж говорити про принципи, то з 1990-х років займаюся бізнесом. У нас склалася професійна команда, до неї входять інвестори та люди, які реалізують ідеї, організовують та керують процесами. Є бажання сформувати якусь структуру, яка б дозволяла ефективно відновлювати, створювати виробництва. Впевнений, це буде конче необхідно в Україні для повоєнного відновлення.
Посилання на ресурс – http://surl.li/dsxjr
