У 1989 році ДСП «Чорнобильська АЕС» розпочало будівництво 8-ми поверхового готелю на 274 місця загальною площею понад 14 тисяч квадратних метрів. Будівництво відбувалося згідно проекту, виготовленого у 1987 році, одразу після Чорнобильської трагедії. Зараз важко сказати, яким було бачення тодішнього керівництва Чорнобильської АЕС щодо майбутнього цього об’єкта, але у 1997 будівельні роботи на ньому були припинені через брак фінансування. На той час було завершено лиш трохи більше 4,5 тисяч квадратних метрів. Недобуд не законсервували, тож за майже чверть століття, коли до нього нікому не було діла, збудоване встигло зазнати руйнувань під дією атмосферного впливу, поступово перетворюючись в об’єкт потенційної небезпеки.
У 2020 році Фонд державного майна України виставив його на приватизаційний аукціон. Але, очевидно, через те, що є доволі непростим з точки зору його реновації, занедбаний готель не знайшов нового власника ані на першому, ані на другому аукціоні зі зниженням ціни. І тільки в листопаді, коли було призначено аукціон за методом покрокового зниження стартової ціни (голландський аукціон), за нього виявило бажання поборотися три учасники. У результаті торгів, новим власником став Кононов Владислав Віталійович, керівник цілої низки потужних будівельних компаній. Сьогодні – про його бачення щодо реновації об’єкта.
– Чи мали до цього аукціону досвід приватизації державного майна?
– Ні, якщо не враховувати того, як мої батьки приватизовували квартиру. Але це була дещо інша процедура.
– Були якісь труднощі в ході підготовки або під час самого аукціону?
– Ні, все було абсолютно зрозуміло. Це був голландський аукціон на пониження ціни. Об’єкт сам по собі достатньо складний. Очевидно, саме тому великої кількості бажаючих його придбати не було. І все ж, окрім мене, було ще два учасники, тож відбулося достатньо жваве змагання. Цікаво було.
– А як розібралися з принципами проведення голландського аукціону?
– У відкритих джерелах достатня кількість інформації. Нічого немає там складного. Тож, людина з вищою освітою може зрозуміти без проблем специфіку такого різновиду продажу майна.
– Чи достатньо інформації надав Фонд державного майна для того, щоб потенційний учасник аукціону міг прийняти рішення про свою участь у ньому?
– Я впевнений, що Фонд надав усю інформацію, якою володіє. Але для того, щоб залучити ще більшу кількість учасників, треба б, особливо якщо йдеться про такі непрості об’єкти, як придбаний мною, зробити ще багато роботи за самих інвесторів. Скажімо, надати можливі варіанти використання майна, які вже попередньо проговорено з містом, перелік наявної технічної документації, включно щодо можливості підключення до комунальних мереж чи до Обленерго, Облгазу. Але ж я розумію, що у Фонду є завдання підготувати до приватизації велику кількість об’єктів у стислі термін та ще й, очевидно, при відсутності достатнього фінансування цих речей. Усе це ускладнює завдання. Тому, на моє розуміння, у Фонді надають усе, що є. І з цього, що є, робіть вже висновки щодо участі в аукціоні. Та, як на мене, це абсолютно нормальна позиція. Головне – відкритість. Головне – повинно бути так, щоб у всіх учасників стартові позиції були рівними, в тому числі і щодо інформації про об’єкт.
– На момент, коли було оголошено аукціон з приватизації цього об’єкта, Ви вже були в пошуках схожого активу, чи просто побачивши цей, прийняли рішення його придбати?
– Ми побачили інформацію про продаж об’єкта і вирішили взяти участь в аукціоні. Скажімо так, у мене є певна експертність у сфері нерухомості, особливо, що стосується Київської області. Для мене це не перша участь в аукціоні. Перша лишень, якщо говорити про приватизацію державного майна, але до того був достатній досвід. Йдеться як про добровільний, так і про примусовий продаж об’єктів. Тому було лише питання ціни. З урахуванням того, що є досвід будівництва, особливо в частині житлового будівництва, взяв участь в аукціоні.
– З огляду на те, що з Ваших же слів, об’єкт доволі непростий, що було визначальним для Вас при прийнятті рішення на користь можливого придбання цього об’єкта?
– Завжди перше це – ціна. Друге – це локація даного об’єкта. Третє – це відкритість самого міста та сприяння з боку місцевої влади веденню бізнесу на території громади. Якщо я не помиляюся, у рейтингу за 2020 рік місто Славутич чи на шостому, чи на п’ятому місці в області щодо створення сприятливого клімату для ведення бізнесу. І це відчувається одразу. Скажімо, після того, як мене було визнано переможцем аукціону, мені телефонували з адміністрації міста. Питали, яка допомога потрібна в оформленні документів, яку мені потрібно надати інформацію чи допомогу для того, щоб цей об’єкт не стояв після продажу. Як на мене, це – чудова позиція прогресивного місцевого самоврядування, яка не є звичною в умовах реалій України, але від цього не меш приємна. І останнє – це те, що якась інтуїція теж є. Тобто, на рішення купити цей об’єкт, зіграла сукупність факторів. Це саме той випадок, коли ти розумієш, що тут може щось скластися.
Локація була одним із визначальних аргументів на користь прийняття рішення про придбання цього об’єкта
– Кажете: локація, а можна більш детально?
– Коли я говорив про локацію, я мав на увазі, що це найкраща локація в місті. Але є певні проблеми, наприклад, як у Славутич добиратися з Києва. Наприклад, якби до столиці курсувала швидкісна електричка, яка б йшла туди годину, а не чотири, як зараз, то, зрозуміло, що цінність цієї локації стовідсотково була б набагато вищою. Але, наскільки мені відомо, зараз ставиться питання сполучення Славутича з іншими населеними пунктами, зокрема з Черніговом і Києвом. І я сподіваюся, що ця проблема вирішувана в майбутньому. А якщо говорити про саме місто. Воно мені подобається унікальністю історії створення, архітектурою. А ще, як на мене, – це найкраще місце для проживання дітей і пенсіонерів, оскільки там створено гарну соціальну інфраструктуру: басейни, спортивні секції максимально розвинуті, тощо.
– Ви так захоплено і зі знанням справи розповідаєте про це місто. Самі родом зі Славутича?
– Ні, але перед тим, як прийняти рішення про купівлю, вивчали локацію. Я родом з Маріуполя. Але з 2002 року проживаю в Києві.
– Ви придбали об’єкт як фізична особа. Бізнесом займаєтеся, чи ще тільки плануєте?
– Я займаюся будівельним бізнесом. Маю дотичність до групи будівельних компаній. Придбав об’єкт, як фізична особа, бо поки немає повного розуміння щодо того, що з ним робити. Тож, наразі, так простіше. Згодом, як тільки буде зрозуміло, що з ним робитимемо, під кінцеву мету буде структурована бізнес-модель і цей актив буде передано до юридичної особи, яка буде займатися її реалізацією. Іншими словами, цей актив буде внесений до статутного капіталу юридичної особи і буде розроблена структурована система залучення в нього інвестицій.
– Тобто, ще не визначилися з перспективою його реновації?
– Так, що робитимемо з цим об’єктом, ми вирішимо після вивчення всієї документації. Тоді буде зрозуміло, чи можна переобладнати цю будівлю під житловий будинок, чи у неї буде інше призначення. Наразі звіти інженерно-геологічних вишукувань, проектно-кошторисна та виконавча документація знаходиться в архіві будівельної служби ДСП «Чорнобильська АЕС». Зараз ще триває процес передачі.
– На сайті подавалася інформація про те, що готовність об’єкта становить близько 42%. Як Ви оцінюєте цей показник?
– Для мене готовність об’єкта – це, в першу чергу, відсоток у загальному бюджеті реалізації проекта. На сьогоднішній день, оскільки немає кінцевої мети, на це питання неможливо відповісти предметно. Це дуже оціночна категорія. Бо я так розумію цю цифру: йдеться про готовність з урахуванням проектних рішень, під які зводився об’єкт. Готовність можна рахувати по-різному. Як на мене, коли об’єкт купується, то його оцінюють, скільки, умовно кажучи, він коштував би, якщо б його будувати до такого ж рівня готовності сьогодні.
– Вважаєте ціну, яку заплатили за цей об’єкт, справедливою ринковою ціною?
– Зазвичай, якщо говорити про аукціон, об’єкт коштує стільки, скільки за нього дають. Тож, оскільки були інші учасники, була змагальність, то вважаю, що це – об’єктивна ринкова ціна на сьогоднішній день.
– Мали вже можливість оцінити технічний стан об’єкта. Не розчаровані з приводу його придбання?
– Вважаю, що ми не переплатили. Питання в тому, чи решта інвестицій, які необхідно вкласти в нього, окупляться в майбутньому. У цьому зараз питання. І воно буде визначальним при побудові бізнес-моделі для нього.
– Коли плануєте приступити до відновлення об’єкта?
– З наступного року. Цьогоріч тільки впорядкуємо все з документами.
Як вигідно купити об’єкт малої приватизації?
Дізнайтесь про 7 простих кроків.
Щодня Фонд державного майна готує нові об’єкти для прозорої приватизації по всій території України — як в обласних центрах, так і в невеликих містах і селищах. Для кожної області підготовлено своє інвестиційне меню, у якому присутні як великі єдині майнові комплекси, пакети акцій підприємств, так і окремі невеликі об’єкти.
