За більш ніж столітню історію ВАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання імені М.В.Фрунзе” знало як злети, так і падіння. Підприємство було засноване ще у 1896 році, як анонімне товариство “Сумські машинобудівні майстерні” задля виготовлення і ремонту обладнання для цукрових заводів, шахт та залізниць.
У 21-му сторіччі, попри всі складнощі перехідного періоду, йому вдалося залишатися одним з найбільших в Україні та Європі машинобудівних комплексів. Підприємство випускає устаткування для нафтової, газової, атомної та хімічної промисловості. Але збереження виробництва мало свою ціну – довелося пройти непростий процес оптимізації, в тому числі і позбуваючись непрофільних активів.
Тролейбусне депо на 100 машин по вул. Курській, 147 А, у Сумах було саме таким непрофільним об’єктом, якого завод-гігант позбувся, продавши під розбір на приватизаційному аукціоні у 2004 році. Його новим власником стало АТ “Технологія”. І саме тоді, 17 років тому, у цього об’єкта розпочалася нова, на цей раз уже стовідсотково успішна історія.
Про ключові етапи цього шляху розповідає Олександр Чубаренко, перший заступник голови правління АТ “Технологія”.
– Пане Олександре, у березні 2004 АТ “Технологія” приватизувало недобудоване тролейбусне депо, яке перебувало на балансі ВАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе”. На ті часи приватизація була не вельми популярним явищем. Як ви дізналися, що можна приватизувати державне майно? І як дізналися, що можна приватизувати саме цей об’єкт?
– Насправді на цей час ми просто мали гарну ідею й шукали відповідного місця для її реалізації. І для нас не мало значення: купити чи приватизувати. А саме про цей об’єкт ми дізналися від головного інженера заводу імені Фрунзе. Якось у розмові він нам запропонував звернути на нього увагу. Мовляв, депо їм як тягар, бо підприємство не має щодо нього жодних планів, але змушене справно сплачувати орендну плату. Нас це зацікавило. А невдовзі цей об’єкт був повернений заводом імені Фрунзе Фонду держмайна. Фонд же виставив його на приватизаційний аукціон. Ми перемогли на аукціоні і стали його новими власниками.
– Це був ваш перший досвід приватизації державного майна?
– Так, перший. До цього ми мали досвід приватизації тільки комунального майна, але не державного.
– Чи мали у зв’язку з цим якісь труднощі технічного характеру в процесі підготовки до аукціону чи вже під час самого аукціону?
– Ні, жодних труднощів технічного характеру ані при підготовці до участі в аукціоні, ані безпосередньо на аукціоні ми не мали. Знаю, що були труднощі під час передачі об’єкта від заводу імені Фрунзе до Фонду державного майна України. Йдеться про збір усіх необхідних документів: багатьох або не було, або вони їх не могли знайти. Одним словом, труднощі були тільки в цьому.
– Що можете сказати про сам аукціон?
– Можу сказати, що було жарко. Об’єкт продавався за одну гривню під розбір. У результаті запеклих торгів ми його купили за сто дві з половиною тисячі гривень. На той час це були великі гроші.
– А скільки учасників було?
– Вже й не пригадую. Пам’ятаю тільки, що були ще одесити. У нас була мета отримати цей об’єкт для того, щоб будувати на цьому місці промислове виробництво, а у них – розібрати його та заробити на цьому. Об’єкт продавався на п’ять років під розбір. Згідно з угодою, ми повинні були розібрати його та навести лад на земельній ділянці, зробити рекультивацію і здати вже готову площадку для подальшого використання.
– Вам довелося докласти багато зусиль для того, щоб розібрати об’єкт та перетворити його на будівельний майданчик. То чому вирішили приватизувати саме його? Які аргументи були визначальними при прийнятті цього рішення?
– У 2004 році ми дивилися в майбутнє. Ця локація нас влаштовувала за багатьма параметрами. І, зрештою, те, що ми хотіли, те ми й зробили.
“На аукціоні було жарко. Об’єкт продавався за одну гривню. У результаті запеклих торгів ми його купили за 102,5 тисячі гривень. На той час це були великі гроші”
– У скільки обійшлася вам реалізація цієї ідеї?
– Дуже і дуже дорого. Річ у тому, що багато конструкцій, які ми давали людям для того, щоб вони їх розбирали на металобрухт, були такими міцними, що їх неможливо було навіть розбити. І ці люди відмовлялися. Якщо говорити про фінансові витрати, то купивши цей об’єкт, який першочергово продавався за 1 гривню, за сто дві тисячі гривень, ми витратили на цей час близько 2 мільйонів гривень тільки на те, щоб його розібрати й довести до того стану, щоб можна було тут щось будувати. І це я говорю тільки про першу чергу. А на сьогоднішній час забудований вже весь майданчик.
А потім були ще старі фундаменти, сміття, яке в землі лежало, поржавілі старі металеві конструкції тощо. Це все потрібно було витягувати із землі. І це потягнуло ще 2-3 мільйони. І це лише приблизна цифра.
– Це на демонтаж. А на будівництво?
– Це дуже великі кошти.
– Відомо, що значною мірою це були іноземні інвестиції. Як вам вдалося переконати інвесторів “завести” такі великі кошти в Україну?
– Я вважаю, що ані тоді, ані сьогодні, немає жодних труднощів для залучення іноземних інвестицій в Україну: ні в законодавстві, ні в чому. Основна проблема – в ментальності наших людей. Стосовно цього навіть є старий анекдот, як працює бізнес в Україні. Його зміст: якщо сторони одна одну обманули, значить угода пройшла успішно.
А ми завжди працювали таким чином, щоб не обманювати ні людей, ні державу. Працювали “в білу”. Ми не знаємо, що таке заробітна плата в конвертах чи як її не виплачувати. Неприпустимою для нас є і ситуація, коли люди десь працюють, а виконують роботу для нас. У нас завжди всі працівники були в штаті, завжди ми платили всі податки і ми завжди виплачували заробітну плату працівникам на картки, на рахунки.
Тому, коли люди, які захотіли мати бізнес в Україні, прийшли до нас, то, перш за все, провели на підприємстві аудит міжнародної компанії. Побачивши, що все ок, вони принесли гроші і сказали : “Давайте з вами працювати”. От і все.
– Тобто, на той час, коли ви розпочали реалізацію цього проєкту, у вас вже була репутаційна історія і ви мали контакти із закордонними колегами?
– Так, без контактів це не відбувається. Це були ділові контакти.
– То ви спершу шукали людей, з якими могли б реалізувати свою ідею, чи все-таки спершу придбали це закинуте депо і тільки тоді почали шукати інвесторів?
– Так, ми мали ідею, придбали об’єкт, який перетворили у будівельний майданчик і почали будувати виробництво самотужки. А потім уже прийшов інвестор.
– Тобто, ви самотужки замахнулися на такий грандіозний проєкт. Чи не було побоювань, що не вистачить коштів і він перетвориться у довгобуд?
– Ми були впевнені в собі й в тій справі, яку ми робимо. От і все. А будували ми частково. Зразу спорудили один об’єкт, потім другий, потім третій. Здані об’єкти працювали, нові будувалися. Навіть на сьогодні це будівництво ще не завершено. Не добудовано ще корпус адміністративної будівлі по центру.
– А можна подати цю хронологію зростання?
– Спершу будувало АТ “Технологія”: виробничі приміщення, цехи та корпус адміністративної будівлі. А потім вже прийшли до нас зі своїми грошима італійці. І тоді вже розпочалася друга історія – це ТОВ “Гуалапак Україна”. Зараз зводиться ще третя черга. АТ “Технологія” будує ще один цех, складські приміщення, бо ми зростаємо і нам вже тісно у збудованих раніше будівлях.
– Не маєте в планах ще щось приватизовувати у держави?
– Скажемо так: поки не розглядали.
– Розкажіть трохи більше про саме виробництво.
– Усе просто: ми завжди купували високотехнологічне обладнання від кращих виробників зі світовим іменем. Саме тому воно працює вже багато років і ми сподіваємося, що буде працювати, якщо не застаріє морально продукт, який на ньому виготовляється, ще років 50.
Довідка:
ТОВ “ГУАЛАПАК УКРАЇНА” була заснована італійською компанією Gualapack S.p.A й українсько-польським акціонерним товариством “Технологія” 06 лютого 2014 року. “ГУАЛАПАК УКРАЇНА” входить до групи компаній Gualapack Group, яка налічує 12 підприємств по всьому світу, розташованих в Італії, Румунії. Україні, Коста-Ріці, США, Китаї, Японії. Спеціалізація – виготовлення упаковки для дитячого харчування, харчової промисловості, кормів для тварин, обладнання для упаковки дитячого харчування і гнучких пакувальних матеріалів.
Будівництво заводу в Сумах було виконано відповідно до вимог стандартів виробництва “чистих приміщень”. У цеху підтримується надлишковий тиск + 3-5 Па щодо зовнішнього середовища, що запобігає потраплянню забруднень із зовнішнього середовища в приміщення. Всередині виробничого цеху встановлена спеціальна система п’ятикратного повітрообміну з триступеневою фільтрацією і система кондиціонування повітря, які забезпечують однаковий температурний режим незалежно від пори року. Відповідно до вимог технологічного процесу, всі працівники працюють в спеціальному одязі (захисні халати, шапочки, рукавички, бахіли), перед входом в цех вони проходять через санпропускник, який забезпечує стерилізацію рук і ніг.
– Назвіть, будь ласка, порядок інвестицій, які довелося вкласти, щоб придбати саме таке обладнання?
– Я скажу, що це були величезні на той час інвестиції. Вони дали нам можливість будувати, розвиватися, купувати обладнання і т.д. Але що таке інвестиції? Це не панацея. Це не ті кошти, на які можна працювати. В основному працюють кошти кредитні. Саме вони забезпечують підприємство оборотними коштами.
Насправді інвестиції – це тільки поштовх, який дав можливість щось серйозне розпочати. Але подальша діяльність – це кредити. Це дуже великі кредити і це співпраця з банками. Тут важливо навчитися працювати з кредитними коштами та вчасно їх повертати банку, заробляючи репутацію, яку ми мали в банків – клас А. Це – коли немає жодного дня протермінування. Таким надійним клієнтам банки дають дуже великі гроші.
– Свого часу у ЗМІ була інформація, що 85% своєї продукції ви виробляєте на експорт. Яким є зараз співвідношення між продукцією на експорт та на внутрішній ринок?
– Ті цифри і далі такого порядку.
– Чи складно виготовляти продукцію, яка відповідає стандартам європейського ринку?
– Ні, зовсім не складно. Потрібно її просто виготовляти якісною, за стандартами європейського ринку.
– На обладнанні, яке у вас стоїть.
– На обладнанні від кращих світових виробників з найкращої в світі сировини.
– А як щодо кадрового забезпечення? Як знаходите відповідних спеціалістів?
– Раніше до нас люди приходили “з вулиці”. Зараз значну частину робітників ми навчаємо. Це багаторічна співпраця із Сумським машинобудівним фаховим коледжем та вже кількарічна співпраця з колишнім ПТУ №2. Ми вкладаємо туди великі кошти, відкриваємо там спеціальності, які нам потрібні. Наші працівники, які мають спеціальну вищу освіту, навчають учнів відповідних спеціальностей. Після закінчення вони йдуть працювати на наші підприємства. Не всі, звичайно. Хтось виїжджає, хтось поступає у вищі навчальні заклади, а хтось змінює професію. Але основна частина працює у нас.
– А як стосовно менеджерів середньої ланки, топ-менеджерів?
– Ці категорії співробітників ми навчаємо самостійно. Ми підбираємо талановитих, розумних людей і передаємо їм наш досвід і знання, а потім даємо їм можливість себе проявити. Це найбільш складний процес.
– Який середній рівень заробітної плати працівників робітничих професій?
– Вона у нас суттєво вища, ніж середня по Україні. Скажімо так: набагато вища, ніж 10 тисяч гривень.
– Скільки загалом з’явилося робочих місць завдяки тому, що ви реалізували проєкт із будівництва цих потужностей?
– Сьогодні на підприємстві працює близько 800 людей. Я вже зараз не пригадаю точно кількість працівників у штаті підприємства у 2004 році, на момент придбання нами цього об’єкту. Але це було близько 200 людей. Сьогодні – 800.
– Як вплинула на ваш бізнес ця приватизація?
– Сьогодні нашу продукцію купують у світі за рахунок того, що ми побудували чисте виробництво, поставили найкраще обладнання і навчили на ньому працювати наших людей. А до цієї приватизації у нас була мета знайти місце, де побудувати таке підприємство. Ми його знайшли, приватизувавши не потрібний державі об’єкт, і побудували на цьому місці сучасне виробництво. От і все.
Як вигідно купити об’єкт малої приватизації?
Дізнайтесь про 7 простих кроків.
Щодня Фонд державного майна готує нові об’єкти для прозорої приватизації по всій території України – як в обласних центрах, так і в невеликих містах і селищах. Для кожної області підготовлено своє інвестиційне меню, в якому присутні як великі єдині майнові комплекси, пакети акцій підприємств, так і окремі невеликі об’єкти.
