Два роки тому харківська “AutoEnterprise” придбала на відкритому аукціоні 99,99% акцій ПАТ “Науково-виробниче підприємство “Система””. Разом з руїнами будівлі, де в радянські часи виробляли тисячі телевізорів “Берізка” і “Оскар” щомісяця, інвестору дісталися поверхи, забиті мотлохом, провалений дах та численні борги. 

З того часу інвестор пройшов крізь усі точки болю радянської спадщини та спромігся “з нуля” побудувати надсучасний центр з виробництва зарядного обладнання та зарядних станцій для електрокарів, яке купують по всьому світу. 

Інвестиції в об’єкт вже у 30 разів перевищили 8,5 млн гривень, які “AutoEnterprise” заплатила два роки тому за 99,99% акцій підприємства. Нещодавно на підприємстві встановили власний рекорд виготовлення продукції – 3 млн євро в місяць.

Про те, як відбувалася трансформація “Системи”, та чому занедбані підприємства потребують термінової приватизації, розповідає Дмитро Ніконов, генеральний директор “AutoEnterprise”.

Дмитро Ніконов тримає розроблений його компанією потужний плаг (конектор) для зарядки електромобілів.

– Пане Дмитре, як виникла ідея приватизувати завод НВП “Система”?

– На цей час я орендував для потреб нашого виробництва 7000 квадратних метрів у фірми “Радмір”, що є дочірнім підприємством АТ “НДІ радіотехнічних вимірювань”. На момент підписання договорів оренди це приміщення було у занедбаному стані. Ми “вклалися” у вартісний ремонт, маючи на меті довгострокову оренду. Але згодом нам почали регулярно підіймати вартість орендної плати, сподіваючись, що нам нічого не залишається, як погоджуватися, оскільки, робили ремонт “під себе”.

Про інвестора: 

“AutoEnterprise” – провідний виробник зарядного обладнання та зарядних станцій, а також оператор найбільшої в Україні мережі зарядних станцій для електричних авто. Надає повний спектр послуг з обслуговування та експлуатації електромобілів марок TESLA, Nissan, Toyota, BMW, Mitsubishi, Ford, Chevrolet, Smart. А також пропонує широкий вибір зарядних пристроїв, батарей і модулі до них.

Якби не це, ми б і не задумувалися про купівлю нового активу. Але одного дня, на фоні роздратування з приводу чергового повідомлення про збільшення орендної плати, я дізнався від співробітників Фонду держмайна про те, що у Харкові готується до приватизації завод НВП “Система”. 

Розцінюючи це як можливість назавжди позбутися залежності від  надмірних апетитів орендодавців, я прийняв рішення придбати цей актив. 

– І от ви приватизували забудову середини минулого століття. Реконструкція ще триває, але та частина, яка вже запущена в експлуатацію, справляє враження надсучасного інноваційного центру. Як вам це вдалося?

– Так, це дійсно “героїчна” історія, бо крило, яке було в кращому стані, продали раніше. Нам дісталися руїни із обваленим дахом. Такі занедбані державні активи потрібно швидше або віддавати “людям з ідеями”  або продавати, поки вони ще хоч чогось варті. І така ситуація із державними підприємствами повсюдно: я був на авіазаводі, на “Коммунарі”. Там також все розвалюється.

Уявіть: тільки на ремонт дахів ми витратили 12 мільйонів гривень! Я вже не кажу про внутрішнє облаштування. У нас високотехнологічний ремонт, в тому числі, і дизайнерський, вартістю порядку 1000 доларів за квадратний метр, бо тут працюють висококваліфіковані працівники, частина яких, без перебільшення, є творцями інноваційних технологій. Люди з такою кваліфікацією не можуть працювати в неналежних умовах.

Та, повірте, ремонтувати  напівзруйновану будівлю – це не найважче, з чим нам довелося тут зіштовхнутися.

Розпочинати довелося не з ремонту, а з аудиту. Так-так, з дорогезного аудиту! Тільки на приведення документів до ладу нам довелося викласти 12 мільйонів гривень!

Коли ми прийшли на “Систему” як нові власники, тут було 5 працівників: механік, сантехнік, завгосп і два директори. Уся тодішня діяльність підприємства виглядала як здача в оренду складів та ще й за готівку. Коли ми прийшли, ми першим ділом поклали цьому край, бо у нас нічого немає за готівку. Ми працюємо прозоро.

І тут один за одним на нас посипалися сюрпризи! Спершу на нас “звалився” борг у 38 мільйонів гривень. Виявилося, що “Коммунар” з якихось незрозумілих причин кілька років не виставляв рахунків за електроенергію, а тут раптом згадав, що треба це робити! Та “найсмішніше” в цій історії виглядали рахунки за 20 років від приватного підприємця за рекламу телевізорів “Берізка”, яких, згідно з документами, у цей час підприємство не виготовило жодного!

Обманювали вони не тільки нас. Обманювали державу. Скажімо, я зіштовхнувся з тим, що півтори поверху будівлі завалено непотребом, який потрібно було вивезти й утилізувати: старі кінескопи, величезна кількість битого скла, коробок від телевізорів. Але найважливіше було те, що там було ще й багато непотребу для списання. Уявіть: 30 років не відбувалося списання! Скажімо, від стільця одна ніжка залишилася з інвентарним номером і вони його не списували. Чому? Тому що при списанні цих речей потрібно було сплачувати ПДВ. 

Я провів усе це списання, сплативши повністю ПДВ. Коли я дивився їхню бухгалтерію, то розумів, що це підприємство навмисно доведено до такого жалюгідного стану.

Невже 20 років тому, маючи дохідність і технологію, не можна було продовжувати досі виробництво телевізорів? Телевізор – це ж така примітивна річ у порівнянні з зарядками, які ми виготовляємо! Потрібно просто було написати софт для Android, щоб можна було конектити різні пристрої. А далі –  береш панель, пластиковий штамп якийсь гарний… і світ досі міг би дивитись телевізори “Берізка”. Але ж ні: вони ж плити від пластикових штампів витягли у двір, покидали просто неба, а пластикові штампи продали, очевидно, ще багато років назад. Коли ми придбали підприємство, ці плити вже вросли в землю. Бо чомусь на той час простіше було вкрасти копійку, ніж зробити щось для майбутнього. Ось чому я переконаний, що такі підприємства потрібно якомога швидше віддавати у приватні руки. “Приватники” ж самі у себе красти не будуть. І не важливо: дорого їм віддати чи дешево. Головне, щоб це були люди з ідеєю. От, для прикладу, творцям Tesla держава віддала безкоштовно завод. І зараз у світу є Tesla.

– Тож зараз, коли минуло 2 роки з моменту приватизації заводу НВП “Система”, вже завершено реконструкцію повністю?

– Ні, за цей час ми відремонтували 50% будівлі. На це у нас пішло понад рік.  На відремонтованих площах ми змонтували сучасне вартісне обладнання, фактично, організувавши тут замкнутий цикл:  тут ми розробляємо програмне забезпечення; виготовляємо і тестуємо плати; роботів, які здійснюють монтажні й складальні роботи та роботів, які виготовляють роботів… Ми навіть виливаємо метал для власних потреб і маємо невеликий станок для плавлення пластику. Черга – за великим.

– У скільки вам обійшлися вже ці інвестиції?

– Тільки в реконструкцію першого поверху вкладено порядку 400 000 доларів. Сукупна інвестиція в 30 разів перевищує сплачену на аукціоні вартість об’єкту. Але ми можемо собі це дозволити, бо випускаємо високомаржинальний продукт, тобто, продукцію, у якої висока додана вартість. Нещодавно ми встановили власний рекорд, виготовивши продукції на 3 млн євро в місяць. 

Буквально за місяць плануємо запустити в експлуатацію ще частину корпусу, бо зараз нам просто нікуди розміщувати необхідні потужності і людей. І от тоді будемо випускати більше за всіх у світі зарядних станцій, якщо не враховувати Tesla. 

Зараз Європа, фактично вся, користується або нашими контролерами, або повністю зарядними станціями, або будь-якою іншою нашою продукцією. Скажімо, ми  – серед світових лідерів з виробництва плага, з контролерної технології зарядок, з серверної технології.

Зарядні станції для електрокарів від “AutoEnterprise”

Для багатьох провідних автомобільних виробників ми розробляємо у їхньому стилі корпус під нашу електроніку. Скажімо, на корпусі написано Porsche і разом з цим: “Розроблено в Україні”. І це круто!

– Скільки людей зайнято на вашому виробництві?

– Зараз 700, а із запуском нових потужностей плануємо ще на 1000 збільшити цю кількість.

– А які заробітні плати у вас на підприємстві?

– У нас усе залежить від виробітку і від кваліфікації працівника. Але можу стверджувати, що вони конкурентні навіть за європейськими мірками, особливо якщо йдеться про заробітні плати інженерів, розробників, конструкторів, системних аналітиків, архітекторів систем. 

– Як шукаєте фахівців? Чи достатньо в Україні людей такого рівня?

– Ми повертаємо тих, які залишили Україну. Знаходимо їх через мережі Facebook, LinkedIn і повертаємо.

– А як вам це вдається?

– Запрошуємо до нас на екскурсію. Повністю показуємо, що ми і як відремонтували; яку продукцію і як виготовляємо; які технології при цьому використовуємо. Вони для себе порівнюють, а у них вже є з чим порівняти. Вони-то якраз добре розуміють, що ми “попереду всієї планети” і, як правило, виявляють бажання “заскочити у швидкісний потяг”.

– І це дійсно працює?

– Так, 70% нашого інтелектуального потенціалу – ті, кого нам вдалося повернути в Україну. Частину людей ми просто втримали тоді, коли вони вже фактично були за крок до того, щоб покинути Україну. У нас же поруч – авіаційний завод. Тож у мікрорайоні багато хто проживає з його колишніх співробітників. Чи з того ж “Коммунара”. І нам вдалося “перехопити” тих кращих з них, які залишилися свого часу без роботи. Зараз фактично мікрорайон (колишній комплекс НВП “Система” розташований в Харкові за адресою вулиця Рудика, 6, – прим.) отримав друге життя. Тут багато студентів, які вчаться і вже працюють на одному з найбільш передових у світі виробництв.

– Завдяки вашій діяльності, Харків сьогодні лідером в Україні за кількістю зарядних станцій. Розкажіть, будь ласка, про цей напрямок своєї діяльності.

– Так, дійсно, ми витратили багато коштів і часу на те, щоб обстежити трансформаторні підстанції, які на той час були у місті. На більшість з них не було навіть нормальних документів. За 4 роки ми обстежили 156 таких підстанцій. Вартість обстеження однієї  в середньому нам обійшлася у 3000 доларів. На зайвих потужностях ми поставили зарядні станції, на яких сьогодні заряджаються харківські електротаксі. Це була наша окрема інвестиція у побудову “зарядної” інфраструктури в Харкові.

–  Але ж вона себе виправдала. Не знаю, як для підприємства, але як для міста, то це точно. Яка частка від усього парку таксі сьогодні в Харкові припадає на електромобілі?

– Близько 60%.

– Тобто, ваше виробництво є бізнесоутворюючим?

– Так, і мова йде не тільки про пасажирські перевезення у таксі. Завдяки існуванню у Харкові розвиненої інфраструктури, в місті почали працювати ще й підприємці, які здають в оренду електромобілі по принципу car sharing. А це – додаткові робочі місця, податки. А про вигоду для екології міста годі й говорити. 

Читайте також: Успішна приватизація Готелю «Дніпро» – держава отримає 1,1 млрд гривень 

Шукайте цікаві об’єкти для інвестицій!